Вулиці Хмельницького - не лише транспорнтні шляхи, що з'єднують воєдино чвертьмільйонне місто, це, насамперед, історія міста, історія держав, суспільних систем, режимів, які довелося йому пережити, і що знайшло своє відображення в назвах вулиць. На карті Хмельницького зафіксовано більше 500 вулиць, провулків, проїздів та майданів. Історію вулиць міста та їхні назви.
Проскурівська вулиця — центральна вулиця міста Хмельницького, пролягає від перехрестя вул. Кам'янецької — Соборної — Подільської до залізничного вокзалу. Вона існує фактично з моменту виникнення поселення Плоскирів, як частина дороги на Летичів. До першої половини ХІХ ст. центральною вулицею міста вважалась Кам'янецька поштова дорога. Після пожежі 1822 р., коли згоріли майже всі будівлі Проскурова, був складений генеральний план забудови міста, розроблений губернським землеміром В.Рудлицьким та архітектором Геслером. Саме згідно цього плану були прокладені всі основні вулиці центральної частини міста, які існують й сьогодні. Основними магістралями залишилися ті ж самі поштові шляхи на Кам'янець та Летичів. Затвердив план російський імператор Олександр І, на честь якого «Поштова дорога на Летичів» отримала назву вулиця Олександрівська. У другій половині ХІХ ст. вона інтенсивно забудовується й стає центральною вулицею Проскурова. У 1921 р. Олександрівську перейменували на вулицю 25-го Жовтня (на честь Жовтневої революції 1917 р.). В 1985 р. вулиці дали ім'я Леніна, але вже в 1991 р. цю постанову скасували і центральна вулиця отримала назву — Проскурівська. Нині на вулиці збереглося чимало старих будинків, які є свідками історії міста за останнє століття. Розповімо про деякі з них.
Проскурівська,7: Будинок з червоної цегли, побудований у 1903—1905 рр. Його історія пов'язана з розвитком торгової справи в місті — колись тут знаходився перший та найкращий гастрономічний магазин Проскурова, який належав купецькій родині Журавльових. «Магазин Журавльова» пропонував широкий вибір бакалійних і гастрономічних товарів, можливість брати товар у кредит і робити замовлення, доставку додому і дегустацію — усе це було для провінційного Проскурова дивиною.
Проскурівська,13: Будинок, у якому розташовані служби «Укртелекому», можна по праву вважати прикрасою центральної вулиці Хмельницького. Побудував його у 1890 р. дворянин Людвіг Дєрєвоєд, власник найкращої у місті аптеки. У підвальному приміщенні розташовувався винний «Рейнсковий погреб», перший поверх займала аптека, а от другий та третій здавалися квартиронаймачам.
Проскурівська,15: В першій половині ХХ ст. тут був найпопулярніший ресторан міста — «Слон», який славився своєю оригінальною кухнею. Ще одним «козирем» ресторану був оркестр сліпих музик, які грали щовечора. Над рестораном, на другому поверсі, були обладнані готельні номери. У перші роки радянської влади номери переобладнали під «Готель № 1». Саме в цьому готелі у вересні 1938 р. зупинялася знімальна група відомого кінорежисера Олександра Довженко, що знімала у Проскурові деякі епізоди фільму «Щорс». Готель припинив існування у 1967 р., а от «Слон» свою «спеціалізацію» проніс, як кажуть, через віки, щоправда, при цьому змінюючи назви — тривалий час ресторан називався «Центральний», потім «Дружба». Деякий час була тут звичайна їдальня, згодом кафе «Кристал» та бар «Едем».
Проскурівська,18: У 1910 р. на першому поверсі щойно спорудженого будинку був відкритий кінотеатр «Модерн», який до цього вже встиг попрацювати у приміщенні купця Є.Горенштейна. Але, саме коли «Модерн» переїхав на Олександрівську, він став найкращим кінотеатром Проскурова. Нині у будинку розміщена дитяча музична школа.
Сквер імені Т.Шевченка — один із наймальовничих куточків міста. У 1824 р. цю місцину, що була околицею міста, відвели під «велику торгову площу». По периметру площі, що отримала назву Хлібна, побудували торгові крамниці, а в центрі залишили місце для торгівлі з возів. Площа стала основним місцем проведення торгів і ярмарків у Проскурові. Але, місто поступово розросталося, і Хлібна площа стала занадто тісною. Отож, у 1888 р. головну торгову площу перенесли на великий пустир поблизу вокзалу, а Хлібну площу віддали для розквартирування 46-го Дніпровського піхотного полку. Торгові крамниці переобладнали під казарми, а ярмарковий майдан пристосували під плац. Саме на цьому плацу довелося марширувати молодому підпоручику, майбутньому видатному письменнику Олександру Купріну, який в 1890-94 рр. служив у Дніпровському полку. У 1893 р. полк переїхав у новопобудовані казарми за залізницею, а на місці колишньої Хлібної площі заклали міський сад. Для цього знесли частину крамниць, спланували алеї, насадили дерева, спорудили огорожу — роботи з упорядкування саду закінчилися в 1902 р. В радянські роки сад перейменували на Парк імені Коцюбинського. У 1970-х рр. проведена докорінна реконструкція: парк звільнили від зайвих застарілих споруд, що надало можливість насадити нові породи дерев і кущів, створити ландшафтні композиції, влаштувати фонтани, дитячі майданчики. У 1992 р. у парку, що віднині став іменуватися сквером, урочисто відкрили пам'ятник Тарасові Шевченку. Одночасно на честь Кобзаря перейменували і сам сквер, і кінотеатр. У квітні 2001 р. скверу ім. Шевченка надано статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення.
Проскурівська, 40. Кінотеатр ім. Шевченка. Найбільший кінотеатр міста й області. Споруджено у 1940 р. та названо на честь легендарного льотчика В.Чкалова. Одразу після відкриття кінотеатр ім. Чкалова став гордістю міста і по праву ввійшов у число найкращих в Україні. І це не дивно — просторий кінозал, фойє, бібліотека, музично-оркестровий зал, буфети, найсучасніша на той час апаратура, — все було до послуг відвідувачів. Додамо до того ж, що в архітектурному плані нова будівля чудово довершила формування тодішньої центральної площі Проскурова: перед кінотеатром височів пам'ятник В.Леніну, навпроти розташовувався будинок міськвиконкому (нині військкомат), поруч, через будинок — театр (нині Будинок культури), а з тильного боку кінотеатру розкинувся центральний парк культури та відпочинку. За останні роки кінотеатр був технічно переобладнаний та від 1992 р. носить ім'я Тараса Шевченка.
Проскурівська,43. Будинок культури. У 1892 р. у Проскурові був відкритий приватний театр Шильмана, який розташовувався в дерев'яній будівлі по вул. Кам'янецькій. Театр не мав власної трупи та надавав приміщення заїжджим актерам. Заручившись підтримкою міської влади, у 1907 р. Шильман зводить по вул. Олександрівській нову будівлю театру. Поруч із ним відкривається невеличкий готель для приїжджих акторів та затишний «театральний ресторан». Театральне життя в Проскурові пожвавилося: усе частіше місто стали відвідувати акторські колективи з Києва, Одеси, Петербурга. Під час громадянської війни, коли Проскурів опинився у центрі подій, пов'язаних із становленням Української Народної Республіки (УНР), театр часом використовували для засідань Уряд УНР та Директорія, що у 1919-20 рр. тричі перебували в Проскурові. Театральний зал пам'ятає промови Головного Отамана С.Петлюри, командуючого Січовими стрільцями Є.Коновальця, урядовців С.Остапенка, Б.Мартоса, І.Мазепи та ін. Відбувались під час громадянської війни й вистави. Так, у серпні 1919 р. на підтримку УНР гастролював Новий Львівський театр. Саме на проскурівській сцені судилося останній раз виступити видатній українській оперній артистці Катерині Рубчаковій — незабаром, 22 листопада 1919 р., талановита акторка померла від тифу. У 1920 р. театр був націоналізований, у його приміщенні спочатку діяв пересувний робітничо-селянський театр, а від 1925 р. — Український державний драмтеатр. У березні 1941 р. Проскурів став обласним центром і тому прийняли рішення про переведення сюди Кам'янець-Подільського обласного театру ім. Петровського. Але початок війни, змусив відкласти переїзд на повоєнний час. Лише у листопаді 1944 р. обласний театр прибув до Проскурова. В 1960 р. на розі вул. Кам'янецької (тоді — вул. Фрунзе) і Гагаріна споруджують нову будівлю театру, а у приміщенні на Проскурівській, 43, розмістився міський Будинок культури.
Проскурівська,46. Побудований у 1880-х рр. купцем Соломоном Маранцем — одним із найбагатших мешканців Проскурова. Він вів торгівлю цукром і гасом, мав численну нерухомість, володів паровим млином і цукровим заводом. У XX ст. будинок кілька разів перебудовувався, поки не набув свого остаточного вигляду. З перших днів радянської влади тут перебували різні радянські і військові установи. Недобру славу цій будівлі принесли 1930-ті рр., коли тут знаходилося окружне відділення НКВС. В жахливі роки сталінських репресій у прилягаючих до цього будинку підвалах були знищені тисячі безневинних людей. Світле життя для колишнього будинку Маранца розпочалося у повоєнні роки, коли тут розташувався Палац піонерів. У 1989 р. Палац переїхав у нове приміщення, а в будинку № 46 розмістився театр ляльок.
Проскурівська,47. Споруджено будинок у 1903 р. купцем Давидом Ніренбергом для відділення Південно-Російського банку — одного із провідних банків Російської імперії. У 1908 р. установа отримала нову назву — Об'єднаний банк. У меншій частині будинку Д.Ніренберг влаштував готель «Венеція». Після встановлення радянської влади будівля банку була передана в користування державним установам. У 1950-х рр. тут знаходився облвиконком, у 1960-х рр. — міськком партії, у 1970-х рр. — редакції обласних газет «Радянське Поділля» і «Корчагінець», з 1986 р. розташувався обласний художній музей.
Проскурівська,57. Споруджений у 1939 р. як гарнізонний Будинок Червоної Армії. У травні-червні 1940 р. тут розташувався штаб Польового управління Південного фронту під командуванням Г.Жукова, який мав завдання «звільнення Північної Буковини та Бессарабії з-під окупації Румунії» та приєднання цих територій до СРСР. Після перенесення адміністративного центру Кам'янець-Подільської області до Проскурова, з березня 1941 р. у Будинку Червоної Армії розташувався обком партії та комсомолу. Наприкінці червня — початку липня 1941 р., через декілька днів після початку Великої Вітчизняної війни, у будинку розташовувався командний пункт Південно-Західного фронту під командуванням М.Кирпоноса. Після визволення міста у березні 1944 р. тут відновив роботу обком партії. На початку 1950-х рр. будинок знову перейшов у розпорядження військових як гарнізонний Будинок офіцерів. З 2005 р. споруду Будинку офіцерів передали під навчальний корпус університету управління та права.
Проскурівська,83. Цей двоповерховий будинок із перших днів свого існування і вже протягом століття перебуває винятково в «розпорядженні» дітей. Побудовано його у 1906 р. для потреб міського училища. В перші роки радянської влади на базі училища створюється середня українська школа, яка у 1930-х роках мала № 7, а у повоєнний час — № 3. Зазначимо, що в роки Великої Вітчизняної війни, німецько-фашистські окупанти в приміщенні школи № 7 відкрили «Вербувальний пункт» — для організації відправки проскурівчан на роботи до Німеччини. Всього з січня 1942 р. до кінця окупації було вивезено понад 1300 чоловік. В 1970 р. середня школа переїхала в інше приміщення, а будинок передали обласній станції юних техніків.
Відзначимо по вул. Проскурівській ще три пам'ятники. Перш за все — Богдану Хмельницькому (відкритий 1955 р.) на Привокзальній площі, силует якого став одним із символів обласного центра. По-друге — пам'ятник жертвам репресій «Янгол Скорботи», відкритий 1997 р., скульптори — Микола та Богдан Мазури. Й нарешті — Меморіальний комплекс «Вічний вогонь», де поховані 17 воїнів-визволителів міста. Серед них двоє Героїв Радянського Союзу — Лев Шестаков та Валентин Єлькін.
